Воловецький район


вид на Воловець

Загальні відомості: площа – 543,9 кв.км (60% — ліси). Район межує зі Львівською областю. Загальна кількість населених пунктів складає 25 пункти, з яких 27 великих сіл та селищ. Середня густота населення – 54,4 тис.чол. на 1 кв.км. Населення Воловецького району складає 27,2 тис.чол., з яких міське населення – 7,2 тис., а сільське – 20 тис. Центральні органи адміністративного управління району знаходяться у Воловець (5,8 тис.чол.). До речі назва Воловець означає «місце, де зимувала велика рогата худоба (воли) з полонин». Воловеччина є частиною етнографічного району Бойківщини, однієї із трьох відомих історико-етнографічних груп українських Карпат, гуцулів, бойків, лемків, що мають істотну відмінність у побуті, звичаях, обрядах і матеріальній культурі. 



Переважну більшість території району займають гори, а найвищою точкою Воловеччини є вершина Стій, що підіймається на 1 681 метр. Значну роль у формуванні рельєфу відіграють річки Жденівка, Латориця та Вича. Всі річки Воловеччини-- притоки Латориці, що бере початок на схилах Верховинського хребта, з-під Верецького перевалу. Вона дала назву селу Латірка, що розкинулося по обидва береги її русла, яке з плином набирає повноводності. До неї вливаються річечки Башта, Славка, що протікають через В.Ворота, Качурка /Верб’яж, Завадка/, Вича / Гукливе, Воловець/, Жденіївка / Жденієво/ та інші водойми, що беруть початок у верхів’ях гір. Вони мають стрімку течію, круті береги, нещирокі долини. На території району знаходиться водоспад Чортів Млин. 
Xерез Водороздільний хребет до нас ведуть важливі транспортні перевали, що віками слугували людям: Середнiй Верецький (Ворiтський — 839 м), Воловецький (Скотарський — 1.014 м). 
Флора Воловеччини представлена унікальними рослинами: ясен білий, сосна кедрова, родіола рожева, астра альпiйська, еритренiй собачий зуб, сосна кедрова, тирлич вирiзаний, тирлич жовтий, тис ягiдний, дзвоники карпатські, ширянка альпійська, грушанка карпатська, виток карпатський, смородина карпатська, ломикамінь карпатський, льон гірський, рододендрон карпатський. 
Бідність гірської Воловеччини на продуктивні земельні ресурси компенсується природніми багатствами. Це листяно-хвойні ліси, в яких зростають переважно смерека і ялиця, бук, ясен і явір. Урочище Росішний, що у Нижньоволовецькому лісництві, багате буковими пралісами. Гірські хребти від Пашківців аж до Високого Каменя /поблизу Підполоззя/ — це флористичний заказник ’ Пікуй’, де під охороною багато цінних рідкісних рослин, у т.ч. лікарських. Пам’ятка природи, Високий Камінь, славиться тим, що його крутосхили найвищий у Карпатах ареал вростання дуба скельного і сосни чорної. Зустрічаються у Верховинських лісах і такі релікти, як тис ягідний /урочище Кочилово/, кедр, дуб, бук і ін. Багаті рідкісними цілющими травами /зокрема, арнікою гірською/ альпійські луки, конвалією, білоцвітом весняним, підсніж-ником — лісові масиви, пізноцвітом освіннім і шафраном весняним -долини. Серед багаторічних трав зустрічаються дивоквіти — гладіолуси дикі. Ці і ряд інших рослин занесені до Червоної Книги і охороняються законом. 
Серед тварин особливо поширені на Воловеччині: лисиця, вовк, єнотовидний собака, бурий ведмідь, борсук, куниця, горностай, видра, лісовий кіт, рись, заєць, білка, дикий кабан, козуля, карпатський олень. Серед птахів слід назвати глухаря, тетерева, рябчика, сіру куріпку, сову, дика гуска, дика качка, а з плазунів поширені ящірки, вуж, веретільниця, гадюка звичайна, саламандра. У річках району водиться багато риби: форель струмкова, лосось дунайський, харiус, умбра, бабець, марена, головень, плiтка, карась. До речі, тут поширений найкращий стрибун української фауни — прудка жаба. Вона може стрибати до 2 метрів у довжину і до 1 метра у висоту. На території Воловеччини розташовані кілька унікальних заказників, де охороняються унікальні рослини та тварини для Карпат. Із риб, що живуть у гірських річках, є річкова і райдужна форель. За межами району й області відомий форелевий заказник ’Оса’ у форелевим інкубатором, який упродовж десятка літ зарибнює водні артерії Воловеччини і продає мальків багатьом природопримножуючим організаціям. 
Переважна більшість народного господарства Воловеччини зосереджена у виробничій сфері, серед якої особливо виділяється сільське господарство. Тут промислово вирощують: кормові культури, картоплю, фрукти, а у тваринництві вирощуються: вівці, корови (молочно-м’ясне скотарство), коні, свині, бджоли (карпатська порода). 
Серед виробничих галузей району можна виділити такі галузі промисловості: лiсова, лісохімічна та целюлозна (продукти переробки деревини, пиломатерiали, картон, дервне вугілля, фанера клеєна, меблi, деревина) — Воловець. Провідне місце серед галузей невиробничої сфери району посідає курортно-рекреаційне та туристичне господарство, тут знаходяться кілька баз відпочинку. На Воловеччині є 7 мінеральних джерел. Найвідоміше з них в урочищі Занька. Тривалий час тут працювали купальні, утримувані лісокомбінатом. Відпочиваючих, а також спортсменів приваблюють у ’засніжені гори” які оснащені канатно-буксирувальними підйомниками на схилах біля ЛОК ’Форель’ у Жденієві, ЛОК ’Пікуй’ у Біласовиці та поблизу села Подобовець Міжгірського району. Краса верховин, цілющість гірського повітря і нині слугують індустрії туризму. Лікувально-оздоровчі комплекси ’Плай’ у Воловці, ’Форель’ — у Жденіеві, ’Пікуй’ — у Біласовиці, туристична база ’Думка’ та пансіонат ’Смерічка’ у селі Гукливий та готель ’Плай’ в смт. Воловець одночасно можуть прийняти понад 650 відпочиваючих. Ось уже понад десяток літ основний контингент приїжджаючих на оздоровлення — це жителі регіону, ураженого радіацією чорнобильського лиха. На Воловечині дотепер зберігаються традиційні народні промисли: ХУДОЖНЯ ОБРОБКА ДЕРЕВА — Воловець, Жденево. 
Загалом на території району проживають представники рiзних нацiональностей, серед яких виразно представлені українці, роми. 
До речі саме на території району починалася європейська історія угорського народу. Кілька племен очолених вождем Алмошем, у 896 році перейшли через Верецький перевал (по долинi рiчки Латорицi) до Закарпаття та Панонiї. Саме про цей епізод, але у 898 році, згадує у своєму літописі відомий Нестор-лiтописець: ’воевати на живущие волохи и словiни’. А ось за хронiкою Анонiма, у 903 р. стався похiд угорцiв, під час переселення, на чолі з вождем Арпадом на Закарпаття і захоплення фортець Унг, Вари. У цей період наш край називався ’res nullis’ — нiчия територiя, або ’terra indagines’ — буферна зона. 
В районі знаходяться унікальні деревяні церкви у селах: Гукливий, Ялове, В. Грабiвниця, Тишів, Задiльське, а також чоловічий, православний монастир у селі Тишів. 

Верховинський край багатий талановитими, діяльними особистостями, які прославились у літературі, мистецтві, суспільно-політичному житті. Це письменники Лука Дем’ян з с.В.Ворота, Олекса Улинець з с.Тишів, Василь Щерицький — депутат Чехословацького парламенту 20-30 рр. із с.Лази, Василь Пагиря із с.Щербовець, Федір Могіш та Марія Ігнатишин із с.Скотарського, поетеса Софія Малильо та Іван Грига -депутат сейму Карпатської України з Верхніх Воріт. Далеко відомі за межами Воловеччини співачка Віра Баганич із смт. Воловець, Заслужений артист Білорусії Юрій Павлишин, академік Георгій Калитич з Біласовиці; ректор УжНУ, академік Володимир Сливка із Тишова; генерал-лейтенант міліції Іван Мотринець. У Воловці виросли і отримали путівки в життя Антон Антонович Лявинець, доктор медичних наук, професор, очолює Міжнародний центр реабілітації важкохворих дітей в м. Будапешт і Іван Антонович Лявинець — єпископ греко-католицької церкви Чеської Республіки. 

Воловець (рос. Воловец, угорською: Voloc) — селище міського типу, що знаходиться в високогір’ї Українських Карпат, на південь від водороздільного хребта, та на північ від хребта Полонина Боржава, в долині річок Вича (притока Латориці) та Волівчика у підніжжі вершин Темнатик та Плай, на висоті біля 500 м над рівнем моря. Через Воловець проходить залізниця, котра сполучає Київ та Чоп. За 11 км від Воловця через с. Нижні Ворота проходить міжнародний автобан М17(Брест(фр.)-Київ). Відстань від Воловця до обласного центру (Ужгород) 115 км. Відстань до Львова 190 км. Відстань до Києва 750 км. 
Перша згадка про Воловець відноситься до 1433 року, коли він разом з навколишніми землями належав феодалам Переньї та частково Білкеям. В наступні роки Воловець переходив від одного до іншого, а на початку XVII ст. його включили в Мукачівську домінію. У 1625 році начальник гарнізону Мукачівського замку Янош Балиндя подарував його Олексі Шімону. В дарчій грамоті, підтвердженій в 1628 році, вказувалося, що новий хазяїн зобов”язаний поселити тут своїх кріпаків. У 1645 році трансільванський князь Дердь ІІ Ракоці, який вів активну боротьбу за розширення своїх володінь, приєднав до них і Воловець. Село в той час було невеликим, в ньому проживало кілька десятків сімей. Основним заняттям жителів було тваринництво. На початку ХVI ст. селяни були повністю закріпачені. Феодальні війни і міжусобиці неодноразово приводили до розорення Воловця. Так, в 1657 році польські війська на чолі з воєводою Любомирським зробили наїзд на володіння цього князя. Багато сіл, в тому числі і Воловець були зруйновані і спустошені. Після придушення визвольної війни угорського народу 1703- 1711 рр. всі володіння її керівника Ференца ІІ Ракоці були конфісковані і в 1728 році перейшли до графа Карла Шенборна. Воловець увійшов у Мукачівсько-Чинадіївську домінію. Перша половина XIX ст. характеризувалася розширенням поміщицького господарства за рахунок наділів кріпаків і посиленням їх експлуатації. Пригнічені селяни не мирилися з кріпосницькими порядками і неодноразово виступали проти експлуататорів. У 1761- 1762 рр. 33 жителі Воловця знаходилися в тюрмі за непідкорення адміністрації домінії. Влітку 1831 року на Закарпатті вибухнуло повстання селян, в якому прийняли участь і жителі села. В результіті революції 1848-1849 рр. кріпосне право відмінили. У другій половині XIX ст. Воловець був порівняно великим селом на Верховині. У 1870 році в ньому проживало 600 чоловік. У 30-ті роки ХІХ ст. у Воловці почало діяти напівкустарне підприємство по виготовленню черепиці і цегли. У 1872 році італійськими промисловцями було розпочато будівництво залізниці. На початку ХХ ст. Був збудований лісопильний завод, на якому працювало 25-30 чоловік. У 1906 році одна із будапештських фірм змонтувала у Воловці парову лісопилку. яка виготовляла будматеріали. В 1900 році в селі проживали 1284 чол., в т. ч. 839 українців, 253 німців, 177 угорців, 3 словаки, 1 румун, 11 євреїв ; в селі було 198 будинків, з яких 24 кам’яних та 174 дерев’яних. Трьохповерховий будинок належав багатому Грімбергу. У 1882 році у Воловці почав діяти перший навчальний заклад –– державна початкова школа. У 1900 році тільки 346 жителів вміли читати і писати. У 1944 році почала функціонувати початкова школа, а в 1945 році на її базі – середня. Археологічні знахідки свідчать, що місцевість сучасного Воловця була заселена в добу бронзи. У 1930 році тут знайдено два скарби, які налічували 23 бронзових та 5 золотих предметів, які підтверджують існування тут поселення у кін. ІІ тис. до н.е. За переказами, назва Воловця походить від назви річки Волівчик, в якій пастухи в давнину напували волів, які паслись на багатих травами полонинах.

Карта Воловецького району Закарпатської області


Довідка по регіонам України
Карта Воловца


Площа 544 км²

Кількість населених пунктів 26
    * міст районного значення — 0
    * селищ міського типу — 2
    * сіл — 24

Кількість Рад: селищних 2, сільських 13

Область/АРК:     Закарпатська область
Код КОАТУУ:    2121500000
Утворений:      1946
Населення:      25 474
Площа:           544 км²
Густота населення: 46,83 осіб/км²
Телефонний код:    380-3136
Поштові індекси:     89100 — 89141

Основні річки — Вича
Населення району складає 25 474 чол, в т.ч. в міських умовах проживає 6 306 чол.