Категория: життя-буття

Добровільні побори, або "немає місць"

Медицина та освіта безкоштовні? Брехня! Нині добровільні внески — це приховані платні послуги, оскільки якщо ти не маєш грошей, у лікарні тебе не оглянуть, лежи собі на шкоду. А в дитячому садочку без грошей для твоєї дитини «немає місць»…

Під час пологів, якщо відмовитися платити, то вас поселять в палату до неблагополучних… з відповідним ставленням… Значна частина людей, з огляду на досвід спілкування із вітчизняними медиками, упевнені, що фінансово невмотивований лікар не буде належним чином виконувати свої обов’язки, а лікарі в свою чергу зажди розкажуть, що бюджетного фінансування не вистачає. Один знайомий лікар нещодавно сказав мені: «Безкоштовно лікуватися — це дарма лікуватися». 

У Воловці вже кілька років поспіль збільшується кількість дітей. То ж потрапити в один з двох садочків — особливо в кращий — стає проблемою. І якщо в школу зобов’язані взяти, то в садочок стандартна відповідь: немає місць. І тоді все залежить від того, яку суму «добровільних» ви запропонуєте. Отже, після першого внеску у садочок благодійність ваша тільки розпочинається. Щомісяця — у фонд групи, постійна необхідність шаф, парт, вікон-дверей, нової кухні, посуду, іграшок, а потім ще в кінці року — ремонт… І все це ніби добровільно. Ви стаєте спонсорами, без жодних рахунків. А якщо наважитися запитати, куди пішли гроші, то в усній формі отримаєте загальну відповідь.

Особисто я з полегшенням думала про те, що моя дитина нарешті піде до школи і, можливо, нарешті «добровільні побори» завершаться… Ще тільки-но закінчився вересень, а я вже зрозуміла, як глибоко помилялася. Окрім того, що кругленькі суми пішли на форму та шкільне приладдя, тепер треба відкрити гаманець для щоденних шкільних проблем.

Колись школярі з острахом чекали закінчення батьківських зборів, адже там батькам розкажуть про їхнє навчання, поведінку… Нині на таких зборах обговорюють лише господарські проблеми: поставити двері, замінити вікна, повісити штори, купити нові парти, дошку і т.д. Як і у минулому році (причин може бути тисячі) потрібно щось купувати. А вже наступного року все починається знову. А куди старі зникли? Це, по-перше. По-друге, гроші потрібні ще і на ремонт школи і класу. Ось і в цьому році хтось надумав переробити опалення в початковій школі перед самим опалювальним сезоном. Мабуть на канікулах грошей не було. Той сидять діти у «сквозняках». Добре що Всевишній милостивий і дав золоту осінь, а то «смолі» були б забезбечені. А подарунки вчителям та директору — це ще одна окрема стаття витрат.

Директор школи каже, що ніхто не змушує батьків платити гроші — це добровільна пожертва на розвиток школи. Але батьки бояться, аби не змінилося ставлення до дитини у школі. Вчитель, наприклад, не соромиться озвучити на весь клас прізвища дітей, батьки яких не можуть здати. Наприклад: «Вишнянин, ти ще на ремонт не здав!» І як дитина може пояснити, що в сім’ї немає на необхідне? ...

Звичайно, зрозуміло, що через брак фінансування з державного бюджету даних закладів деякі керівники поставлені в такі умови, що по-іншому неможливо. І якщо вже все так погано, то хоча б тоді сплачувати ці кошти не в руки комусь, а в касу?

Нещодавно одна мама розповіла, що вчитель намагалася переконати, що її дитина не встигає із деяких предметів і, не соромлячись, запропонувала свої платні послуги — за особливу й окрему увагу. 

Сьогодні вчителям на законодавчому рівні заборонено збирати гроші у батьків або учнів, проте це нікого не зупиняє. Швидше, навпаки — і тепер така шляхетна справа називається гарним модним словом «добродійність». І відповідальності за неї ані вчителі, ані представники батьківських комітетів не несуть. А директори роблять вигляд, що нічого не знають.

Схоже, люди тепер готові закрити очі, погодитися із будь-якими поборами, ніж боротися з ними. Зрозуміло, фінансування лікарень, садочків, шкіл зараз набагато нижче, ніж потрібно, і тому такі пожертви необхідні. Проте особисто я вважаю, що якщо я все-таки даю гроші, то не в руки, а у касу, так хоч є надія на те, що вони підуть за призначенням, а не комусь у кишеню.

Чому школам важко вижити без добровільно-примусових батьківських внесків? І що робити батькам, котрі вже втомилися від нескінченного «добровільного» здирництва?

Тому нам самим варто визначитися, що для нас і наших дітей краще. 

 

Гафія — жінка воловецького лісоруба

Обсудить у себя 0
Комментарии (0)
Чтобы комментировать надо зарегистрироваться или если вы уже регистрировались войти в свой аккаунт.

Войти через социальные сети: